Плюси в роботі
Я добре пам’ятаю свої перші півтора тижні в “КнБ”, по закінченні яких я ліг на ліжко трохи відпочити, відключився прямо в одязі і вперше в житті проспав 12 годин підряд. Я був виснажений, але зупинятися бажання не було. Це був виклик, який мені хотілося гідно прийняти. Бо всі ж ми знаємо, що розвиток і зростання відбувається саме через біль та надзусилля. Тому я старався, як міг, віддаючи всього себе і не жаліючи ні часу, ні сил. Сподіваюся, що в процесі роботи не часто розчаровував тих, хто в мене вірив. А якщо щось не вдавалося, то лише через обмеження мого IQ. Всі ми грішні.
Щиро дякую чудовому відділу Закриття, за яким я був закріплений з перших днів, за терпляче очікування ранкового розподілу дідів (або ліків, як мені весь час пропонувало написати автовиправлення); за спокійне прийняття тих самих дідів за хвилину до закінчення робочого дня; за філософське прийняття помилок, які я бачив в роботі бідних сортувальників, не помічаючи колоди у власному оці. Дякую, що приходили до мене з проханнями і питаннями – це давало змогу відчувати себе потрібним і важливим.
Дякую чарівно-мужньому відділу Потоку, який перейшов мені у спадок від суворого Саші свого часу. Тут було трохи спокійніше, якось більш по-сімейному, але й водночас, всі завжди настільки зайняті та заклопотані, що інколи відчував себе дитиною, яка весь час смикає маму за руку і якій постійно щось потрібно від дорослих. Сподіваюсь, що я не дуже набридав вам своїми “тут потрібно те, а тут потрібно се”, бо ви ж і без того ігнорували мене, коли вам було не до виправлень
