Колишня працівниця сільпо м. Івано-Франківськ Вовчинецька 11 Працювала у Сільпо у Івано-франківську на вул. Мазепи. Мене взяли туди тимчасово, так як готувалося до відкриття інше Сільпо, і при відкритті мене мали перенаправити туди. Особисто у мене на Мазепи усе було нормально. Дружній колектив, хороші люди. При спізненні я просто відпрацьовувала й поверталася пізніше. Зп стабільна й без приколів. З мінусів— з зарплат усих працівників почали віднімати +- до 200 гривень військового збору, не попередивши їх. Мені хтось з працівників сказав що це має відбуватися за добровільною згодою а не за умовчанням. Не знаю чи це правда. Зверніть увагу, у мене був складеним і затвердженим графік роботи на місяць. Перевели на нове Сільпо що відкривалося на вул.Вовчинецькій в Івано-Франківську, на те саме у стилі слов’янських богів у Велесі. Мені попередньо сказали що всі матеріали закуплені, що об’єм робіт дуже великий і потрібно зробити цінники на весь магазин і що в мене є менше тижня+-. Коли я приїхала на місце, виявилося що потрібних матеріалів НЕМАЄ абсолютно, ні матеріалу на цінники(це особливий чорний пластик), ні кольорових маркерів які мають бути конкретної фірми, які видно на чорному пластику(звичайні не підійдуть). Що вирішило керівництво? Керівництво дало тряпку в руки і послало витирати пил на полицях, й тягати ящики з товаром на полиці. По перше я худа дівчина, по друге це абсолютно не входило в мої обов’язки. Після кінця робочого дня коли я мала повертатися до дому, до мене підійшла жінка і спиталася чи можу я ще попрацювати годину додатково. Я трохи здивувалася, та це був перший день на новому робочому місці і я погодилася. Це виявилася новоспечена керівниця новоспеченого магазину. Матеріали кілька днів все не завозили і годували мене обіцянками що ось-ось з дня на день вони будуть, хоча при переведенні на магазин запевняли що все вже готове і я буду виконувати тільки свою роботу. В магазині ввели потужний контроль за працівниками. Абсолютно в любий момент хтось з керівництва міг підскочити до тебе і запитатися чи ти виконуєш свою роботу, на технічній перерві і на обіді включно, і робили це дуже і дуже часто. За весь робочий день доступна година обіду, і дві технічні перерви по 5 хв на перекур. Під час обіду могли приходити й просити доробити то тут, то там, то ще трохи попрацювати. При виході на кожну технічну перерву працівники мають звітуватися дохвилинно в журналі, коли вийшли і коли повернулися, чого не було на попередньому магазині. Вишенька на торті. З матеріалів завезли лише цінники і білі маркери, і не зразу. Кожен день коли вони відтягували їхню доставку, об’єм моєї роботи збільшувався до відкриття. Була сильна спека, під кінець робочого дня МЕНЕ ВІДПРАВИЛИ ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЯКІ МАЛИ КУПИТИ САМІ. Була година до кінця робочого дня, і керівництво відправило мене закуповувати маркери для роботи. Я спробувала пояснити що звичайні в канцелярських магазинах не підійдуть, показала варіант в інтернеті яким я користувалася на попередньому магазині, на що була відмова, адже потрібно було б чекати на доставку два дні. У мене був перший день дуже важких місячних (вибачаюся за подробиці), на вулиці була аномальна спека, мене послали в магазин в 15-20 хвилинах ходьби. Мені довелося у них же просити гроші що би за щось ці маркери купити, і їх мені дали самі знаєте з яким зверхнім обличчям. Коли я прийшла потрібних маркерів не було. Мене послали в інший магазин. Я вже йшла пів години під палючим сонцем. Там теж їх не було. Потім роздратовано послали в третій магазин. В результаті я більше години ходила по них. Коли і там їх не знайшлося, мені натякнули що я погано шукала, що я передбачила і скинула фото всього асортименту що би переконалися самі. Я повернулася в Сільпо вже після закінчення свого робочого дня, і мене начальниця спробувала після робочого дня відправити в ще один магазин за тими матеріалами, що був майже в годині їзди від Сільпо. І мені давали варіант або після роботи годину туди кататися, або на наступний день піднятися ще на годину раніше що би закупити маркери і потім поїхати на роботу. Далі ще одна вишенька на торті. У мене за графіком мали бути законні вихідні, і залишалося кілька днів до відкриття. Я нагадала на всякий випадок керівництву що у мене вихідні, на що воно щиро здивувалося, і сказало що у мене вже були вихідні. На нараді на якій мене не було вони змінили мені графік роботи і не повідомили про це. Тож коли за їхнім графіком я працювала у свій вихідний ніхто цього не помітив. Тож вони хотіли що би я попрацювала тиждень без вихідних, на що мені довелося вигризати право на свій один день на відпочинок. Тому що тиждень до відкриття найважчий, нагрузка величезна, і мені хотіли дати вихідні уже на наступний тиждень. В магазині дуже багато працівників скаржилися на невнормований графік роботи, що їм додавали години і змінювали графік примусово, що на продажі одна працівниця працювала за двох 12+ годин, і таких було дійсно дуже багато. Була величезна хвиля массових звільненнь. Тільки за тиждень звільнилося 14+- людей. З інших сільпо перекидували працівників в нове, і вони не знали на що підписуються, й потім звільнялися, тому що пояснювали мені що за правилами повернутися назад в свої старі точки не дозволяють, шлях тільки один, або звільнятись взагалі або терпіти. Далі. Керівниця попросила пофарбувати фарбою в балоні для автомобілів декоративні колоски в магазин, й сказала потім після роботи занести їх в робочий кабінет в якому ми працювали. Я сказала що приміщення без вентиляції, що ця фарба має запах, який не вивітриться в такому приміщенні за ніч. Тим більше що мені потім в тому кабінеті весь день працювати, що вона проігнорувала. Коли вона пішла я почала питатися за рукавички й респіратор, на що мені відповіли що респіраторів у них впринципі немає. На балоні писало про можливий головний біль, нудоту, і різкість в очах й запаморочення, й що в разі появи симптомів потрібно було звернутися до лікаря.Також що його потрібно тримати подалі від вогню. В кількох кроках від мене чоловіки щось пиляли болгаркою і іскри розліталися в різні сторони. В питаннях безпеки ніхто не був зацікавленим. Я не віднесла їх у кабінет, й після робочого дня, помітила що керівниця мені написала що вона ж просила мене це зробити, і чому я не виконала її прохання. Й так ніби цього було мало скинула фото тих колосків. Далі, я спокійно працювала в своєму кабінеті що був паралельно й кабінетом керівниці. Вона зайшла туди і одразу з порогу почала звинувачувати мене в тому що я ніби то курила в приміщенні, і що вона чує запах. Я чесно була в глибокому шоці з такого звинувачення, адже уявити навіть не могла що б таке зробити в приміщенні й тим більше на робочому місці. Я не уявляю наскільки потрібно бути відбитою людиною що б таке зробити, тому це звинувачення мене глибоко обурило. Я відповіла що я таким не займаюся на що вона далі продовжувала стояти на своєму й стверджувати що вона досі чує запах, що тут тільки нас двоє, і що вона на відміну від мене не курить. Я пояснила ще раз що я цього не робила, і якщо й так, то що би вона глянула на камери, на що вона відповіла що камер немає. Питання закрилося на її словах «що б ти так не робила більше, бо може спрацювати пожежна сигналізація.» За кілька днів, після моєї заяви на звільнення ситуація повторилася. Вона знову почала звинувачувати мене що я ніби то курю в кабінеті і що вона знову чує запах. Я знову пояснила що я цього не робила. До приміщення має доступ багато людей, туди часто хтось міг заходити чи виходити доки нас не було, та вона всерівно продовжувала мене звинувачувати в тому чого я не робила. Потім просто роздратована забрала свої речі й демонстративно пішла працювати в інший кабінет. Я просто немаю слів що до цих ситуацій, і те наскільки багато працівників зазнавали морального тиску, невнормованого графіку й свинського ставлення в цьому закладі, й що в державі неймовірно багато законів що захищають клієнтів, і майже жодних що захищали б працівників. Я ніколи не забуду як я працювала 14 годин за день до відкриття що би встигнути зробити велику кількість роботи, яка була такою неосяжною не по моїй провині, тоді як моїх робочих годин мало б бути лише лише 9. Я повернулася до дому лише в 11 ночі, і повернулася б за північ якби мене не підвезли працівники. У мене ставка і за це мені ніхто не доплачував, лише могли відняти від робочого часу з наступного тижня ці години. І навіть тоді коли я прийшла що до цього питання до керівництва, мені довелося доводити кількість перепрацьованих годин, бо якогось дива з 5 перепрацьованих годин перетворилися в дві з половиною. Я не розповсюджувала цю інформацію, минув майже рік з того моменту, як я знову захотіла працювати в старому Сільпо, у якому було усе гаразд, та коли мені відмовили натякнувши що можливо це сталося через «конфлікти з керівництвом», я просто була в шоці. Я чудово знаю хто цьому посприяв. Я знаю що будь хто в старому закладі міг підтвердити що я була спокійною й неконфліктною, і ніколи ні з ким не мала проблем, та це тепер немає значення. Розумію що минуло багато часу і потрібно було повідомляти про це зразу, та куди? Що я зміню? Все що я можу це просто виговоритися сюди, що б хоча б зараз стало легше, бо за стільки часу мене досі тригерить коли згадую цей досвід роботи. Зараз мені просто нічого втрачати